1. Не намагайтеся нав’язати дитині те, чого ви колись хотіли, але не досягли. Якщо ви все життя хотіли бути стюардесою, а стали бухгалтером, це не означає, що ваша дитина повинна втілити в життя вашу мрію. Пам’ятайте, що в неї є свої власні плани та мрії, з якими потрібно і варто рахуватися. Не варто також змушувати нащадків йти вашими слідами, навіть якщо у вашій родині усі до сьомого коліна були вчителями чи лікарями.

     2. Не тисніть на дитину, якщо вважаєте її вибір майбутньої професії невдалим. Краще допоможіть їй розібратися, чи справді вона розуміє, чим буде займатися в майбутньому. Адже нерідко, обираючи професію, дитина керується стереотипами, прикладами кумирів тощо.

     3. Якщо ваша дитина і досі чітко не знає, ким хоче бути, допоможіть їй виявити те, до чого в неї найбільше лежить душа, «гуманітарій» вона чи «технар», творча особистість чи прагматик. Не можете визначити самотужки – скористайтеся послугами психолога або профорієнтатора при центрах зайнятості.

     4. Не бійтеся, якщо вибір вашої дитини припаде на непрестижну, непопулярну чи неінтелігентну професію. Якщо, наприклад, ваш син марить автомобілями, то, можливо, краще дозволити йому здобути фах автослюсаря чи автомеханіка. Адже коли людина займається улюбленою справою, вона завжди досягає успіху. І цілком ймовірно, що в майбутньому ваш син стане власником автосалону, і буде неймовірно вам вдячний за те, що ви не зробили його юристом, може й непоганим, але байдужим до своєї роботи.

     5. Пам’ятайте, що обирати майбутню професію потрібно не під час подання документів у ВНЗ, і навіть не протягом останнього шкільного року. Починати треба ще з 7–8 класів. Тоді до закінчення школи дитина вже точно визначиться, ким хоче стати.